Циганський барон
Продаж квитків на подію завершено.
14 червня 2012 року кияни та гості міста побачили нову інтерпретацію самої знаної оперети Йоганна Штрауса «Циганський барон».
Вперше оперета Йоганна Штрауса «Циганський барон», лібрето до якої написав Ігнац Шнітцер, написане за мотивами новели Мора Йокаї «Саффі», побачила світ у 1885 році зі сцени віденського театру «Анн дер Він». І з того часу розпочалася тріумфальна хода столицями світу – «Циганський барон» посів місця на афішах кращих оперних театрів Європи. Змінювалися часи та покоління, гриміли війни та революції, країни міняли кордони та назви, а вистава не сходила з театральних сцен. Поява «Циганського барона» на сцені Київської оперети – не випадковість, адже завдяки складності та насиченості музики, ця оперета стала характерною ознакою репертуару театру, який має невичерпний творчий потенціал та технічні можливості.
У постановці також звучить «Чардаш» Вітторіо Монті, циганська народна пісня «Малярка» в обробці головного хормейстера театру Ігоря Ярошенка та циганський народний танець в обробці соліста оркестру Олександра Корша.
Окрім того, постановники вистави використовують нові технології – цілий ряд спецефектів, які досягаються за допомогою мультимедіа та просторової гри декорацій. В спектаклі представлені номери з елементами акробатики, барабанне дефіле та живий кінь на сцені. Окремим напрямком стала циганська автентика: фольклорна циганська музика та стилізований шлюбний ритуал очищення водою, у якому присутня справжня циганська 100-річна хустка родом з Австро-Угорської імперії.
Богдан Струтинський, з.д.м. України: «Треба завжди робити сміливі речі, які б ламали стереотипи. «Циганський барон» має бути незвичним мистецьким явищем. Зазначу також, що глядач почує виставу українською мовою. Треба прагнути того, щоб зробити театр взірцевим, щоб ним захоплювалися. Найважливіше – енергетичний заряд. Безперечно, ми шукаємо нові грані інтерпретації класичних творів. Змінюються соціальні умови життя, зростає технічний прогрес, але душа людська, повірте, не міняється, її хвилюють ті ж самі правдиві почуття, що й попередників».